24 лютого. День, що назавжди розділив наше життя на «до» та «після»
Сьогодні ми згадуємо ранок, який кожен із нас пам’ятатиме до останнього подиху. Ранок, коли звуки вибухів замінили будильники, а плани на майбутнє стиснулися до одного слова — вистояти.
Минуло чотири роки від початку повномасштабного вторгнення. Це були роки болю, втрат та надлюдських зусиль. Але водночас це роки нашої неймовірної єдності, незламності та гордості за те, що ми — українці.
Сьогодні ми кажемо «Дякуємо»:
-
Нашим захисникам і захисницям. Ви — наш щит і наша надія. Завдяки вашій мужності наш район і вся Україна продовжують жити під синьо-жовтим стягом.
-
Волонтерам та небайдужим жителям громади. Кожна ваша гривня, кожна сітка, кожна посилка на фронт — це цеглинка в стіну нашої майбутньої Перемоги.
-
Кожному, хто тримає свій фронт: медикам, рятувальникам, енергетикам та вчителям.
Вічна пам’ять полеглим
Ми схиляємо голови в глибокій скорботі за кожним воїном, який повернувся «на щиті», та за кожним мирним жителем, чиє життя забрала ця жорстока війна. Їхні імена навічно вписані в історію нашого краю.
Ми вистояли тоді — переможемо й зараз. Бо за нами правда, за нами Бог і за нами наша рідна земля.
Тримаємо стрій. Віримо в ЗСУ. Працюємо на Перемогу!
Слава Україні! Героям Слава!
